середа, 10 червня 2015 р.
Ліна Костенко про Україну
Буває, часом сліпну від краси.Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори…
Муза болю, гніву, боротьби (Є. Маланюк)
О, як прозоро й сяйвно вмер би...
Але згадаю, як росте
Пшениця, як шумить крізь верби
Синюха, вітер, простір, степ.
Як рідна хата з-попід стріхи
Очима дивиться з вікон,
І крик той:
"Сину мій! приїхав!",
І ранній день, і ранній сон...
Підписатися на:
Дописи (Atom)